Особливості розвитку
та підтримки дітей з порушеннями зору
Основну інформацію про навколишній світ
(до 90 %) дитина отримує через зір, який є провідним сенсорним каналом
взаємодії з дійсністю, тому порушення зору суттєво впливають на розвиток
дитини. Основним критерієм зорових порушень є гострота зору, оскільки вона має
найбільше значення для життєдіяльності людини. При зорових порушеннях гостроту
зору ділять на:
-відносну (гострота зору без окулярів),
-абсолютну (гострота зору в
окулярах/лінзах).
До порушень зору відносять сліпоту,
слабозорість, косоокість.
Сліпі (незрячі) діти – це діти з
абсолютною гостротою очей, що краще бачать з оптичною корекцією від 0 до 0,04,
тобто в них або зовсім відсутні зорові відчуття, через те, що обидва ока
втрачають спроможність до відчуття світла та кольоророзрізнення, або спостерігається
світловідчуття чи незначний залишковий зір.
Тотально сліпі – діти, в яких
гострота зору дорівнює 0 або залишається світловідчуття; до цієї категорії
відносять також осіб з різким звуженням поля зору.
Частково (парціально) сліпі – наявний залишковий
збережений формений зір (здатність розрізняти форми, виділяти фігури предметів
та яскраві кольори на загальному тлі, дає можливість орієнтуватись під час
ходьби). Залишковий зір може мати різні характеристики залежно від клінічних
форм захворювання очей і є глибоким порушенням системи зорового сприймання.
Суттєве значення для психічного розвитку
дитини має час виникнення глибокого порушення зору:
·
Сліпонароджені
– діти з уродженою тотальною сліпотою, які втратили зір до становлення мовлення
(приблизно до трьох років) і не мають зорових уявлень, тобто весь процес
психічного розвитку проходить в умовах повного «випадіння» зорової системи.
·
Осліплі
– діти, які втратили зір у дошкільному віці й пізніше, тобто мають зорові
уявлення.
Слабозорі діти - діти з абсолютною
гостротою ока, що краще бачить або зі звуженням поля зору. Такі порушення зору
в основному відбуваються за рахунок тяжких захворювань зорового аналізатора.
Діти з таким станом зору мають труднощі в навчанні та процесі пізнання
довкілля. Однак зір у них залишається провідним аналізатором сприймання
предметів і явищ і може використовуватись як провідний у навчальній,
професійній та інших видах діяльності. Тому його треба оберігати, необхідним є
регуляторна діагностика, періодичні консультації в офтальмолога й
тифлопедагога.
Діти зі зниженим зором – особи з абсолютною
гостротою зору з використанням звичайних засобів корекції. Зниження зору
відбувається за рахунок функціональних порушень зорового аналізатора. Своєчасна
спеціальна цілеспрямована лікувально-профілактична робота та
корекційно-розвивальна організація навчально-виховного процесу (зазвичай у
спеціальному дошкільному начальному закладі для дітей з порушеннями зору)
можуть сприяти нормалізації гостроти зору у дітей цієї групи, що дає можливість
подальшого навчання в загальноосвітніх навчальних закладах.
Причини порушення зорової функції можуть
бути вродженими і набутими.
Вроджені порушення зору зумовлені
генетичними спадковими факторами (вроджені форми катаракти, помутніння
кришталика ока, атрофія зорового нерва, альбінізм, мікрофтальм); хворобливим
впливом на організм у період ембріонального розвитку (перенесені матір’ю
вірусні захворювання: токсоплазмоз, краснуха тощо; пологові травми, що
провокують внутрішньочерепні та внутрішньоочні крововиливи, переломи та
зміщення кісток черепа, гормональні порушення у матері і плоду;
резус-несумісність крові матері і плоду).
Набуті порушення зору – зумовлені
зовнішніми та внутрішніми впливами у процесі життєдіяльності: механічними
травмами ока, черепно-мозковими травмами, фізичними перенавантаженнями,
перенесеними хворобами (цукровий діабет, менінгіт), інтоксикацією різного
походження.
Особливості психофізичного розвитку дітей
з порушеннями зору спостерігаються передусім у сфері чуттєвого пізнання:
у дитини порушуються зорові відчуття та сприймання, що впливає на формування
кількості зорових уявлень, а це, у свою чергу, відбивається на формування образів,
уявлень, понять, мовлення; порушується співвідношення образного та понятійного
в мисленнєвій діяльності; спостерігаються особливості емоційно-вольової
регуляції; знижується пізнавальна активність і послаблюється розвиток
пізнавальних процесів.
Відчуття та сприймання
У сліпих дітей утрачена функція зорового
аналізатора компенсується за рахунок активної діяльності збережених
аналізаторів – слухового, рухового, тактильного тощо.
Велике значення для сприймання та пізнання
навколишнього у сліпих і слабозорих має дотик. Тактильне сприймання забезпечує
отримання комплексу різних відчуттів (торкання, тиснення, рух, тепло, холод, біль,
фактура матеріалу) й допомагає визначити форму, розміри, установити пропорційні
відношення. Відчуття, що сприймаються нервовими закінченнями шкіри та слизовими
оболонками, передаються в кору головного мозку у відділ, пов’язаний з роботою
рук і кінчиків пальців. Так незрячі вчаться бачити руками і пальцями.
Поряд з дотиком важливу роль відіграють
слухове сприймання й мовлення. За допомогою звуків діти з порушенням зору
можуть визначати предметні та просторові властивості навколишнього середовища.
Від уміння орієнтуватись у просторі
залежить успішність оволодіння різними видами діяльності. Просторове
орієнтування є істотною частиною вільного руху у просторі, тому незрячих треба
спеціально вчити просторового орієнтування: уміння витримувати напрямок руху,
визначати своє місце у просторі, долати або обходити перешкоди.
Просторова орієнтація в різних видах
діяльності сліпих людей потребує здатності диференціювати звуки, шуми,
локалізувати джерело звуків, тому при частому використанні слуху підвищується слухова
чуттєвість. Сліпі та слабозорі діти поступаються своїм одноліткам у розвитку
точності рухів, в оцінці рухів і м’язовій напрузі.
Слабозорим дітям важко сприймати предмети
на відстані й ті, що рухаються, а також великі та дрібні за розміром, тому багато
чого залишається поза увагою цих дітей та збіднює уявлення про навколишній
світ.
Пам’ять
Сліпі та слабозорі діти вимушені
запам’ятовувати й утримувати в пам’яті таку кількість інформації, яку не треба
пам’ятати людині, яка бачить. Тому зазвичай у сліпих і слабозорих людей обсяг
пам’яті великий. Систематизація, класифікація, групування матеріалу та
створення умов для його чіткого відтворення є передумовами розвитку пам’яті при
порушеннях зору.
Мислення
Формування таких мисленнєвих операцій, як
синтез, аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення, відбувається у
слабозорих дітей пізніше, ніж у дітей, які бачать.
Труднощі встановлення змістовних зв’язків
і відставання в розвитку зазначених операцій обумовлені недостатнім розвитком
наочно-дієвого й наочно-образного мислення. Проте пряма залежність між ступенем
порушення зору та рівнем розвитку пізнавальної діяльності не спостерігається.
У дітей з порушеннями зору наявна
дисгармонія у взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій. Так, переважанням
словесно-логічної форми пізнання над чуттєвою можна пояснити те, що сліпі діти
мають іноді досить великий запас абстрактно-словесних, формально правильних,
але не наповнених конкретно-предметним змістом знань, спостерігається також
певне відставання в розумінні слів з конкретним значенням.
Увага
У дітей з порушеннями зору наявне
переживання слухової уваги над зоровою, а також відмічаються значні труднощі
формування довільної уваги. Важливо зазначити, що всі якості уваги (активність,
спрямованість, обсяг, розподіл, переключення, інтенсивність, стійкість)
знаходяться під впливом порушень зору, але здатні до високого розвитку, який
може перевищувати рівень дітей, які бачать.
Мовлення
Особливості мовлення проявляються у
складності встановлення предметної співвіднесеності слова й образу, розуміння
конкретного значення слів, використання понять у мовленні.
Емоційно-вольова сфера
Сліпі та слабозорі діти є найбільш
вразливими, особливо за шкалою самооцінки. Водночас слабозорі діти є більш
тривожними та емоційними, ніж сліпі діти. Їм властивий страх перед невідомим
простором і невідомими предметами. Це саме стосується і знайомства з іншими
людьми. Їхні емоції мало виражаються через міміку, жести, пози, в основному це
відбувається через інтонацією, тембр і гучність голосу. Вони дуже добре
відчувають емоційний стан співрозмовника.
Особливості роботи з незрячими дітьми та
дітьми зі зниженим зором в умовах інклюзивного навчання
Педагогам, які працюють з дітьми, які
мають порушення зору, в умовах інклюзивного навчання важливо адаптувати до
потреб цих дітей навчальне середовище ще до початку приходу такої дитини у
клас. Якщо дитина є слабозорою, їй необхідні додаткове освітлення робочого
місця, спеціальні підручники, зошити, збільшуюча техніка. Якщо дитина незряча,
їй будуть потрібні підручники, надруковані шрифтом Брайля, текст, записаний для
відтворення у звуковому форматі. При спікуванні з незрячою дитиною важливо дати
їй зрозуміти, хто з нею розмовляє, даючи конкретну інформацію про себе. У класі
не повинно бути жодних перешкод, які можуть заважати пересуванню дитини.
Важливо підготувати інших дітей у класі,
які зможуть виконувати функції провідника для такої дитини. Педагог не повинен
уникати таких слів, як «подивись», «дивись», тому що ці слова є природними і
повинні ввійти в лексикон дитини. Учитель також повинен озвчувати все, що він
пише на дошці. Пояснення вчителя не повинно бути швидким та складним – треба
пояснювати просто, зрозуміло, з наведенням доказів, використовуючи додаткові,
за можливості об’ємні наочні засоби. Від педагога вимагаються терпіння для
багаторазового пояснення й надання вказівок про виконання завдання дитині, яка
не бачить. Важливо давати таким дітям можливість ознайомитися з дидактичним
матеріалом, який будуть використовувати під час уроку, ще до початку проведення
самого уроку.
Педагоги класів з інклюзивним навчанням
повинні повереджувати втомлюваність дітей з порушеннями зору, брати до
уваги їх повільність у процесі читання, письма, яка передбачає звільнення
навчального матеріалу від другорядного й несуттєвого. Необхідно чітко
регламентувати безперервне зорове навантаження, яке не повинно перевищувати 5-7
хвилин для слабозорих дітей і 10-15 хвилин для дітей зі зниженим зором, хоча й
таке навантаження може втомлювати багатьох дітей.
Слабозорі та сліпі діти можуть мати як
знижену, так і завищену самооцінку. Відмічається, що незрячі старшокласники не
вміють вести діалог, слухати співрозмовника, не ставлять запитань, не
співвідносять свої висловлювання з висловлюваннями інших – при діалозі
переходять на монолог. Тому важливо, починаючи з молодших класів, учити і
привчати розуміти позицію інших, формувати навички спілкування. З метою
створення сприятливої атмосфери у класі незрячу чи слабозору дитину слід
представити всьому класу, дати дітям можливість поспілкуватися, стимулювати
запитання з боку інших дітей і самостійної відповіді цієї дитини.
Педагогам, які працюють з дітьми, які
мають порушення зору, треба пам’ятати, що для незрячих дітей основним каналом
для сприймання інформації є слух, тому важливо забезпечити можливість
використання аудозаписів, можливість дитини сидіти ближче до вчителя. Педагог
повинен висловлюватись чітко і розбірливо, а демонструючи малюнок, схему чи
таблицю, робити їх чіткі пояснення.
Для кращого засвоєння навчального матералу
важливо використовувати широкий спектр дидактичного й технічного забезпечення:
·
підготовку
дидактичного забезпечення в альтернативній формі, наприклад, використовуючи
збільшений, електронний чи рельєфний формат;
·
призначення
у класі консультантів для такої дитини, які можуть допомагати при записі
матеріалу, читанні текстових фрагментів, за потреби супроводжувати дитину, яка
не бачить.
Під час контролю процесу сприймання
навчального матеріалу важливо враховувати, що учні з порушеннями зору виконують
завдання значно повільніше, ніж інші діти. У ході заняття вчитель повинен
частіше звертатись до учнів з порушеннями зору, залучати їх до групової роботи,
використовуючи інтерактивні методи викладання, допомагати їм підвищити свою
активність і комунікабельність.
Очні хвороби та їх
лікування в умовах спеціалізованих зорових груп при дитячих дошкільних закладах
Види зорової патології у дітей. Для організації
корекційної роботи тифлопедагогу необхідно знати контингент дітей, що відвідує
спеціалізовані зорові групи, добре розбиратися у зорових аномаліях. Нижче
подані короткі описи зорових дефектів, що найчастіше зустрічаються у дітей.
Амбліопія. Під амбліопією розуміють різні
за походженням форми зниження гостроти зору, причиною якої є функціональні
розлади зорового апарату. Розрізняють наступні види амбліопії:
- дісбінокулярна
амбліопія — виникає як наслідок розладу бінокулярного зору. Зниження зору
виникає через косоокість. Ця амбліопія має 2 види: амбліопія з правильною
фіксацією (центральною) і амбліопія з неправильною фіксацією
(нецентральною);
- обскураційна
амбліопія — розвивається внаслідок помутніння оптичного середовища очей
(катаракти, помутніння роговиці). При цьому виді амбліопії гострота зору
не відновлюється навіть після ліквідації помутніння;
- рефракційна
амбліопія — зниження зору виникає внаслідок аномалії рефракції
(заломлюючої здатності очей). Причиною виникнення цього виду амбліопії є
постійне проектування на сітківку ока нечіткого зображення об’єктів
оточення через високий ступінь гіперметропії (дальнозоркості) і
астигматизму;
- істерична
амбліопія — виникає раптово через який-небудь афективний стан.
Функціональні розлади на ґрунті істерії можуть мати характер зниження або
втрати зору.
Всі види амбліопії по ступеню гостроти
зору поділяються на:
- слабку (vis =
0,8 – 0,4);
- середню (vis
= 0,3 – 0,2);
- високу (vis =
0,1 – 0,05);
- дуже високу
(vis = 0,04 і нижче).
Частіше всього амбліопія стає наслідком
спів дружньої косоокості. Разом з тим амбліопія може сама спровокувати
косоокість, якщо гострота зору на обох очах має суттєву розбіжність. Тоді
“гірше” око (0,3 і нижче) не приймає участі в акті зору, що призводить до
косоокості.
Косоокість. Хвороба характеризується
відхиленням (девіацією) одного з очних яблук від загальної точки фіксації.
Розрізняють:
1. уявну косоокість — оптична вісь ока
не співпадає з зоровою віссю (точкою фіксації). Частіше зустрічається уявна
розбіжна косоокість. При уявній косоокості здається, що косять обидва ока
одночасно до носа чи до скроні. Помилкове уявлення про наявність косоокості
може бути обумовлене особливостями будови лицьової частини черепу. Питання про
наявність косоокості вирішується шляхом дослідження бінокулярного зору, який
відсутній при справжній косоокості і наявний при уявній;
2. прихована косоокість, або гетерофорія
, при якій сила око рухаючих м’язів неоднакова, що може бути обумовлене
анатомічними та нервовими факторами. Порушення м’язової рівноваги може себе
проявити лише при виключенні одного ока з зорового акту (виключення умов для
бінокулярного зору). При прихованій косоокості бінокулярний зір зберігається.
Таким чином, ні удавана косоокість, ні прихована не є патологією. До патології
відноситься лише справжня косоокість;
3. справжня косоокість . Вона буває:
- паралітична
косоокість — повна (параліч) або часткова (парез) відсутність іннервації
м’язів ока;
- співдружня
косоокість — характеризується постійним або періодичним відхиленням одного
з очей від спільної точки фіксації й порушенням функцій бінокулярного
зору. Косити може одне око або обидва ока почергово.
В залежності від того, в яку сторону
відхилене око, розрізняють — внутрішню (збіжну) та — зовнішню (розбіжну)
косоокість, а також косоокість – доверху і донизу.
Збіжна косоокість зустрічається частіше і
може поєднуватися з гіперметропією. Розбіжна ж косоокість може супроводжуватися
міопічною рефракцією.
Косоокість може бути:
- односторонньою
(моно латеральною) — косить постійно одне око. Це більш складна форма
косоокості, тому що внаслідок постійного відхилення одного ока доволі
швидко розвивається амбліопія. Тому моно латеральну косоокість необхідно в
процесі лікування перевести в іншу форму косоокості;
- двосторонню
(альтернуючу) — при цій формі поперемінно косять обидва ока. При
альтернуючій косоокості зір, як правило, досить високий і однаковий на
обох очах.
Крім того, розрізняють:
- акомодаційну
косоокість, що виникає внаслідок не корегованої міопії чи гіперметропії.
(Воно зникає завдяки оптимальній корекції лінзами (окулярами);
- не
акомодаційну косоокість — яка не коригується окулярами.
Косоокість може бути періодичною або
постійною.
Крім всього вищесказаного, косоокість — це
ще й косметичний дефект, що впливає на психіку, характер дітей, викликає значні
функціональні недоліки. Через відсутність бінокулярного зору спостерігаються
обмеження в сприйнятті зовнішнього світу, рухах орієнтуванні в просторі. Все це
необхідно враховувати при плануванні корекційної роботи тифлопедагогу.
Ністагм. Це мимовільні ритмічні коливальні
рухи очних яблук в ту чи іншу сторону (тремтіння очей). Розрізняють
фізіологічний (виникає при розгляданні об’єктів, що швидко рухаються перед
очима) та патологічний ністагм, що часто буває у дітей з патологією зору.
Напрямок ністагму може бути горизонтальним і вертикальним. Більш чітко ністагм
виявляється при погляді в сторону.
Міопія. Міопія (або короткозорість) — це
вид аномалії рефракції (заломлюючої здатності ока), при якому зображення
об’єкта проектується не на сітківку ока, а перед нею. При міопії дитина здатна
добре бачити об’єкти, розташовані на малій відстані від очей.
Міопія складається з двох видів:
- Міопія
слабкого ступеню , що легко коригується окулярами і не спричиняє змін на
очному дні. При організації корекційно-компенсаторної роботи важливо
дотримуватися гігієни зору, слідкувати за поставою, освітленням, режимом
роботи. Не перевантажувати очі.
- Міопія
високого ступеню (Magna) — Може бути вродженою та придбаною. Така міопія
спричиняє зміни ока: розтягнення склери з різким осьовим віддаленням ока
спереду назад, разом з тим, крім глибокого порушення зору може статись
важке ушкодження оболонки ока і її рецепторного шару — сітківки, аж до її
відторгнення.
Таким дітям показаний поблажливий режим
зорової роботи без перевантажень (максимальне навантаження — 5 хв.).
Гіперметропія. Гіперметропія, або
далекозорість — різновид аномалій рефракції, при яких зображення предмета
проектується за сітківку ока. Чітке бачення досягається при віддаленні об’єкта
від очей на більшу відстань, ніж у нормі.
Гіперметропія може бути:
1. природною (дитячою) , що є нормою (у
новонароджених 4 – 5 Д (діоптрій));
2. звичайною (рефракційною). Звичайна
гіперметропія в свою чергу поділяється на 3 ступені:
- Слабкий
ступінь — від 1 до 3 діоптрій.
- Середній
ступінь — від 3 до 6 діоптрій.
- Високий
ступінь — від 6 Д і вище.
При високих ступенях гіперметропії очне
яблуко деформується (сплющується), здійснюється зближення ока ззаду наперед.
3. Старечою (пресбіопією), що
розвивається після 40 років.
Дітям з гіперметропією показана постійна
корекція окулярами і максимальне навантаження до 20 хв.
Астигматизм. Астигматизм — відсутність
крапки. Це поєднання в одному і тому ж оці різних видів аномалій рефракції або
різних ступенів однієї і тієї ж рефракції. Зображення, що проектується на
сітківку астигматичного ока, нечітке. Часто астигматизм обумовлюється не
сферичністю роговиці або кришталика.
Виправляють астигматизм ока лінзами з
різними показниками заломлювання.
Атрофія зорового нерва. Наслідок
захворювання, при якому має місце набряк, запалення, здавлювання, пошкодження,
дегенерація волокон зорового нерва або судин, що живлять його.
В роботі з дітьми, що мають таке
захворювання, необхідно чітко дотримуватися норм гігієни зору, не
перевантажувати очі, використовувати світлий фон і темні об’єкти.
Глаукома. Хронічне захворювання очей, що
характеризується підвищенням внутрішнього тиску ока і зниженням зору, а також
особливою формою атрофії зорового нерва та поглибленням його диска. Виникненню
глаукоми сприяє порушення функції центральної нервової системи, ендокринні
розлади.
Навантаження для дитини з глаукомою
залежать від стану (тиску), що має вимірюватися щоденно сестрою-ортоптисткою.
Режим роботи повинен бути ідентичним попередньому захворюванню.
Класифікація
вторинних відхилень у розвитку дітей з зоровими аномаліями
Порушення зорової системи, що має важливе
значення для розвитку дитини і її життєдіяльності, завдає великої шкоди
формуванню психічних процесів, руховій сфері, фізичному розвитку дитини.
У дітей із зоровими порушеннями розрізняють
внутрішньо системні вторинні відхилення і між системні
Внутрішньо системні вторинні відхилення —
це порушення функцій в самій зоровій системі внаслідок первинного дефекту зору.
Можна виділити такі внутрішньо системні відхилення, як:
- порушення периферійного
зору;
- порушення
бінокулярного зору;
- порушення
окорухаючої функції;
- порушення
фіксації погляду;
- порушення
функції розрізнення кольорів;
- порушення
окоміру;
- порушення
здатності встановлювати просторові зв’язки між предметами;
- порушення
просліджуючої функції;
- порушення
цілісності сприйняття;
- порушення
макро- і мікроорієнтування у просторі.
При своєчасному зверненні до лікаря можна
запобігти виникненню внутрішньосистемних відхилень. Але досягти цього можна
лише спільною роботою лікаря і тифлопедагога.
Міжсистемні вторинні відхилення — це
відхилення у розвитку функцій, тісно пов’язаних із зором. До них відносяться:
- порушення в
руховій сфері:
- порушення
ритмічної діяльності (почуття ритму);
- порушення
рухової активності (порушення рухів).
- порушення в
психічній діяльності;
- порушення
аналізуючого сприйняття;
- порушення
образного мислення;
- порушення логічної
пам’яті;
- порушення
довільної уваги;
- порушення
мови.
Міжсистемні вторинні відхилення можна
виправити лише завдяки спільній роботі тифлопедагога, вихователів і батьків.
Беручи до уваги все вище сказане, тифлопедагогу треба, враховуючи структуру
зорового дефекту, характер первинних і вторинних відхилень розвитку , так
організувати навчально-виховну і корекційно-компенсаторну роботу у групі, щоб
забезпечити не лише відновлення зору і його функцій, а й загальний всебічний
гармонійний розвиток дітей, що мають захворювання очей.
Немає коментарів:
Дописати коментар